www.otzyv.eu
Я пішла на фільм "Антарктида" без дуже великих очікувань — думала, що буде просто красиво показана природа. Але фільм вразив, краса природи, чудова операторська робота, історія про полярників — їхня відвага, їхнє життя в ізоляції, маленькі радощі й труднощі. Натхненна історія про людей, які присвячують своє життя науці в екстремальних умовах.
Антарктида мене вразила своєю щирістю та масштабом. Подорож на криголамі «Ноосфера», шалені морські хвилі, робота лабораторій, день за днем — усе це так ретельно і красиво знято, що інколи здавалося, ніби я сам хвилююся на палубі чи спостерігаю разом з учасниками експедиції. І при цьому фільм не просто показує природу, він змушує задуматись про клімат, про майбутнє, про те, що наша наука важлива. Це кіно, яке варте великого екрана.
Подивилася Антарктиду і маю сказати, що фільм дійсно змінює бачення світу. Коли Птушкін показує, як полярники живуть на станції «Академік Вернадський», усе здається реальним — і холод, і вітер, і відчуття безкрайньої льодової пустелі. Але водночас — тепло у стосунках між людьми, їхня праця, наука, гумор — саме це робить стрічку живою. Після перегляду я відчував гордість, що наша країна має такі історії.
Пішла на «Антарктиду» з подругою, це фільм, який вартий великого екрану. Не можна просто дивитися — ним треба насолоджуватись. Турбулентність морів, холод, але й краса — айсберги, світло, природа, яка майже поза часом. А ще — контраст між ізольованим життям на станції і тим, як наука змінює уявлення про клімат, планету, наше спільне майбутнє. Фільм змушує думати, надихатись і цінувати те, що ми маємо.
«Антарктида» — один із тих фільмів, який змінює тебе з середини. Я сиділа в залі, і щось тріпотіло в грудях, коли бачив, як науковці збирають дані, спостерігають за озоновою діркою, як маленькі пінгвіни прогулюються вздовж крижаної станції. Це баланс між інформацією (що корисна і важлива) і красою кадрів — від морських панорам до повітряного дрону над льодами. Фільм дає зрозуміти, що Україна може бути частиною великих світових досліджень, і що навіть у суворих умовах людині є місце для гумору і людяності.
Я сходиа на «Антарктиду» просто з цікавості, фільм реально крутий вийшов. Це не просто фільм про холод і льодовики — це історія про людей, про науку і про сміливість працювати там, де інші бояться замерзнути. Зйомки пройшли так живо: шторми, пінгвіни, робота у станції «Академік Вернадський» — усе передано з душею. Мене зворушило, як просто і щиро показано буденне життя полярників — і це робить фільм особливим.
Фільм “Антарктида” дав мені нову перспективу — навіть на такі речі, як кліматичні зміни чи роль України у полярних дослідженнях. Я вдячна, що Птушкін пішов далі звичних тревел-бекдележень і створив стрічку, яка одночасно захоплює погляд і розум: природа, якість зйомки, сюжети про пінгвінів, але і про відповідальність, науку, майбутнє планети. Це кіно, яке надихає і змушує думати.
Подивилася “Антарктиду” на великому екрані — і враження не просто хороші, а глибокі. Режисер зміг показати не лише льоди і пінгвінів, а й реальне життя людей на станції “Академік Вернадський”: як вони справляються з ізоляцією, з нестачею простору, з погодними викликами. Кадри, де команда на криголамі Ноосфера прорізає крижану гладь — це щось неймовірне.
Птушкін у «Антарктиді» показав не просто пейзажі, а цілий світ, у якому люди й природа переплітаються. Відчувається, що він вклав у цей фільм душу. Давно документалка не викликала в мене стільки емоцій і гордості, що це зроблено українцем.
«Антарктида» від Птушкіна – це кайф для очей і душі. Кадри настільки красиві, що здається, ніби ти сам стоїш серед льодів і чуєш цей крижаний вітер. Дуже круто, що український блогер може показати світові такий рівень документалістики. Це фільм, який хочеться переглянути ще раз.
