СПРАШИВАЛ ТОЧНЫЕ ОТЗЫВЫ КЛИЕНТ НОВАЯ ПОЧТА!
СПРАШИВАЛ ТОЧНЫЕ ОТЗЫВЫ КЛИЕНТ Г. ХЕРСОН НОВАЯ ПОЧТА! ВСЕ МОЕ, кроме комментов пошлых!
В ЯКАБУ ХОРОШИЕ КНИГИ. ЭТО ТОЧНЫЙ ОТЗЫВЫ И ЯКАБУ ПОТОМУ ЧТО НИКОГДА НЕ ПОДВОДИЛИ! И КНИГИ У НИХ ХОРОШИЕ САМЫЙ ПЕРВЫЙ ИНТЕРНЕТ МАГАЗИН!
Уважаемый администратор любимого сайт! Разгадал еще в пятницу. Зла Вам не желаю. Добра.... А если у меня есть эти отзывы? Как Вы представляете, что опубликую их в фейсбук Ушастый. Если их опубликую в фейсбук то как же собственное достоинство? А как опубликовать все отзывы вместе, что бы было достойно и с победой. Знаете как Сагайдачный ловко победил. Побеждаю их цитатой и ....(Здрасте!) цитатой со своей настольной книги ( а когда время будет все вместе в фейсбук и ничего от этого не потеряю, а только выиграю, ВСЕ МОЕ, КРОМЕ КОММЕНТОВ ПОШЛЫХ их Вам отдаю (как в истории про Сагайдачного). Цитирую из "Дума про невмирущего" Победу. Читайте внимательно:
"Нiмцi рiдко заходили в "лазарет", а тепер сюди зазирали мало не щодня рiзнi зондерфюрери, штабс-артцти, якiсь iнспектори, що цiкавилися не тим, як лiкують полонених, а тим, коли вже можна буде спровадити всiх тих, хто вижив, у робочi команди. I при кожному такому вiзитi наглядач барака кричав: "Ахтунг!", тобто "Увага!", "Струнко", i всi тi, хто тримався на ногах, мусили вставати з своїх лiжок i шикуватися в два ряди бiля вхiдних дверей.
Якось у барак прийшов майор, акуратний i чистенький, мов лялька. Пританцьовуючи, як балерина, вiн пройшов помiж лiжками, недбало одмахнувся вiд пiдлабузницького "Ахтунг!", яке гаркнув наглядач, i на не досить чистiй росiйськiй мовi звернувся до полонених:
— Я прошу вислухати мене уважно. Всi ви росiйськи офiцери, Я — офiцер нiмецький. Я хочу перевiрити, чи е серед вас розумнi люди. Я ставлю п'ять запитань. Хто вiдповiдає на них, той одержує двадцять пачок сигарет. Хто береться вiдповiсти й не зможе цього зробити, одержує двадцять дiб карцера. Бо вiн зганьбить усiх своїх товаришiв, а за ганьбу завжди треба карати. Ну!
I майор засмiявся.
Йому пiхто не вiдповiв. Умови, якi вiн ставив, були безглуздими. Але разом з тим не вiдгукнутися на божевiльну пропозицiю цього франта значило мовчки розписатися у своєму безсиллi.
"Що б сказав учитель Задорожний, побачивши, що вiн, Коваленко, злякався, вiдступив, не прийняв виклику? "Ворога треба бити не самою лиш зброєю, але й розумом!" — так сказав би Сергiй Олексiйович. Коваленко злiз з свого лiжка i вийшов на середину барака.
— Я зможу вiдповiсти.
— Ти? — здивувався майор.
— Так. Я зможу вiдповiсти i на своїй мовi й по-нiмецьки. Менi однаково.
— Ти просто зухвалий хлопчисько, — сказав майор i одвернувся.
— Очевидно, гер майор злякався? — насмiшкувато промовив Андрiй.
— Ну, гаразд, — повернувся до нього майор. — Я ставлю запитання. Вiдповiдати швидко, коротко, без роздумувань.
— Згода, — кивнув Андрiй.
Весь барак завмер. Що собi думає отой божевiльний хлопець? Адже майор не подарує йому цього зухвальства. Двадцять дiб карцера — це певна смерть. Навiщо ж так рискувати життям тому, хто не вмер у цьому "лазаретi", тому, хто ще може дiждатися кiнця вiйни!
А Коваленко стояв проти майора, як стояв колись з маленькою гарматкою проти танкiв. Зараз почнеться дуель. Танки будуть бити по ньому, вiн буде бити по танках. Хто кого? Або — ти, або — тебе. Середини немає. Залiзна логiка бою.
I дуель почалася. Запитання й вiдповiдi летiли, як снаряди. Майор бив Андрiя запитаннями, Андрiй бив його вiдповiдями.
— Яке найбiльше число можна написати з допомогою двох цифр?
— Дев'ять у дев'ятiй степенi.
— Яке море не має берегiв?
— Саргасове.
— Де всi дверi й вiкна будинку будуть виходити на пiвдень?
— На Пiвнiчному полюсi.
— Хто написав "Едду"?
— Стурлусон.
— Де поховане серце Кутузова?
— В Хольбау.
— Звiдки ти все це знаєш?
— Це вже шосте запитання.
— А чорт! — вилаявся майор. — Я нiколи не думав, що серед вас є такi люди. Ти зараз одержиш свої сигарети.
Майор не витримав дуелi. Вiн був розбитий. Андрiй перемiг."
